У суботу по обіді біля входу до Пасажу Медлера збирається черга з людей із сумками, наповненими художніми матеріалами. Люди все йдуть і йдуть, вітаються з постійними відвідувачами і потискають руки сором’язливим новачкам. Усі йдуть малювати скетчі до «Auerbachs Keller» (винарні Ауербаха) – це вже друга зустріч Urban Sketchers Leipzig цього року. Лідер групи Макс Ріхтер каже, що на початку року кількість учасників вища, адже багато хто на Новий рік дав собі обіцянку нарешті здійснити свою мрію і почати малювати. Звичайно, на лютневу зустріч прийшло ще більше скетчерів, адже всі були в захваті від можливості зробити нариси інтер’єрів другого найстарішого ресторану Лейпцига, якому скоро виповниться 500 років. Спочатку на скетчерів чекає коротка екскурсія. За легендою, Ґете вигадав сюжет свого „Фауста“, розглядаючи картини у винарні Ауербаха. На картинах є навіть чорний пес, символ Мефістофеля. Далі всі розходяться по кімнатах і обирають теми для скетчингу. Після двох годин малювання – кава з тістечками, загальне обговорення скетчбуків, взаємні компліменти та спільне фото нарисів.
«Міські скетчери вже один-два рази малювали в Пасажі Медлера», – каже Елені Мерклейн, PR-менеджерка винарні Ауербаха. «Тоді ми випадково зустрілися, поговорили з ними і вирішили, що могли б провести захід тут, у наших історичних винарнях. У винарні Ауербаха можна намалювати кожен куточок, тому що історія тут просто оживає, ви можете відчути її, і ще, це дуже важливе слово – натхнення. Звичайно, можлива, наприклад, розробка листівок. Ми достатньо відкриті, нас зацікавила можливість обміну тим, що ми робимо“.
Urban Sketchers (USk) – всесвітня організація, що об’єднує як професійних художників, так і художників-аматорів, які роблять замальовки своїх міст, людей у міському середовищі тощо. Вона була створена як Flickr-група у 2007 році журналістом та скетчером з Сіетла Габріелем Кампанаріо. У 2009 році він заснував некомерційну організацію Urban Sketchers. Її завдання – підвищення художньої, розповідної та освітньої цінності малювання на місцевості, просування його практики та об’єднання по всьому світу людей, які малюють в місцях, де живуть і подорожують.
«Колись я хотів вивчати живопис, графіку чи ілюстрацію і довгий час ходив на підготовчі курси до художньої академії, але це було у 80-х роках», – розповідає Макс, керівник Urban Sketchers Leipzig. «Потім сталась Мирна революція у НДР, і я зрозумів, що зараз для мене мистецтво – заняття надто непевне. Окрім того, тоді я став християнином. Врешті-решт пішов вчитися на богослова, але не припиняв малювати. Потім у мене з’явилися сім’я, робота і діти, і часу на це стало бракувати. У 2017 році я взяв творчу відпустку і знову почав малювати дуже інтенсивно. В цей час я відкрив для себе рух Urban Sketchers. Одразу зрозумів, що хочу мати власну групу.»
Скетч – це нарис, замальовка. Міський скетч – нарис, зроблений у міському середовищі. Скетчбук – своєрідний візуальний щоденник. Іноді такі малюнки навіть супроводжені невеликими текстами, що пояснюють зображення, думки та почуття автора. Сучасний міський скетчинг за функцією нагадує старовинні подорожні нотатки мандрівників та журналістські скетчі XIX та початку XX столітття. Щоправда, у XX столітті вони стали менш популярні через розвиток фотографії, але згодом цікавість до безпосереднього зображення автором своїх вражень знов виросла. «Скетчбук – річ особиста, ти не мусиш нікому показувати, що в ньому. Це повністю приватний експериментальний простір, і це також дуже приємно,» – каже Макс. «Цей простір дружній до помилок, ти можеш просто пробувати свої сили і не зобов’язаний ні перед ким звітувати. Так може бути і на наших зустрічах».
Скетчерам, на відміну від людей, що малюють на пленері, у великій мірі неважливо, в яких умовах малювати. Дощить? Гарно розпливуться плями акварелі на аркуші! Немає де сісти? Маленький переносний стульчик завжди з собою, або ж можна присісти на тротуар. Малюють на вулиці, у мандрах, на концертах та фестивалях, навіть на ринках та заводах. Іноді місце пов’язане з сезоном – наприклад, взимку малювали на Різдвяному ринку. Скетчери можуть влаштовувати скетчингові прогулянки, коли за один раз малюють багато місць та багато рухаються, або ж обирати більш спокійний формат малювання у кав’ярнях та музеях.
«Я люблю малювати в місті. Зараз у мене є також студія, але всі ці роки моєю справжною студією була вулиця. Вона тебе обмежує. Там не можна працювати з олією та полотном, краще обирати відносно невеликий формат, максимально А3. Мені подобається відчувати місце, наповнювати простір відчуттями, ситуаціями та людьми. Малювати все доводиться доволі швидко, поки сама ситуація не зникне – і це дуже складно. Важливо мати певні стратегії. Ти багато чому вчишся, переходячи до суті і розвиваючи бачення того, що дійсно важливо для цієї сцени».
Макс вважає, що в Urban Sketchers максимально відсутня конкуренція як така. Багато хто не наважується почати малювати, боячись критики. У дружній спільноті це відчуття зникає і створюється місце, де люди просто мають свободу пробувати різне і вчитися на цьому. На скетч-зустрічах не прийнято критикувати чужі малюнки. Але якщо хтось хоче отримати зворотній зв’язок, це можливо.
«Ми завжди кажемо: це не курси. Я, власне кажучи, пропоную курс міського скетчингу у Volkshochschule (в Центрі освіти дорослих) в червні», – розповідає нам Макс. «Але звичайна зустріч не має бути схожа на заняття. Коли лише починаєш, все складно. У творчості мені подобається саме виклик. Чи вийде правдоподібно це зобразити? Яку техніку варто обрати? Є бажання переборщити, обрати велику сцену, торгівельну вулицю зі складним будинком, потім власне людей, намалювати і те, і інше, а ще там тітка Емма все ще дивиться у вікно, а біля дому біжить собака. Це найскладніший момент – вирішити, що саме ви хочете показати і розповісти, а що ні».
Іноді до Лейпцігу приїжджають скетчери з інших регіонів, тоді вони можуть написати до групи в Instagram чи на Facebook та знайти собі компанію місцевих для скетчінгових прогулянок.
«Подорожі, репортажні ілюстрації – це також тема. Наприклад, минулого року я був в Ірландії, знайшов в інтернеті Urban Sketchers Ireland і зустрівся з місцевою скерчеркою. У мене було лише 2-3 години, але ми подружилися», – розповідає Макс. «По роботі я часто буваю в Токаї в Угорщині. Там я люблю робити замальовки репетицій оркестру на майстер-класі із класичної музики. Людина та інструмент, атмосфера оркестру, витривалий тубіст, який весь час чекає, поки час дійде до його музичної фрази – усі ці образи дуже цікаві.»
Одне й те саме місце люди в групі намалюють абсолютно по-різному. Це залежить від того, чому людина віддає перевагу у процесі малювання – архітектурі, людям, інтер’єрам чи атмосфері. Минулого року Макс працював над серією монохромних замальовок про Лейпциг, тоді його метою був саме центр міста.
Міські скетчери мають маніфест:
- Вони малюють на місці, в приміщенні або на вулиці, під час безпосереднього спостереження, без копіювання з фотографій.
- Їхні малюнки розповідають історію оточення, місць, де вони живуть або подорожують.
- Їхні малюнки – це запис часу і місця.
- Вони є справжніми свідками свого середовища та документують світ, не вигадуючи для цього нічого зі своєї уяви.
- Вони використовують усі види медіа, від олівця та акварелі до планшета та iPad.
- Вони підтримують один одного і малюють разом.
- Від них також очікують, що вони публікуватимуть свої малюнки в Інтернеті у вигляді фотографій, сканів чи відео зі сторінками скетчбуку. Більшість ділиться своїми малюнками в соціальних мережах.
- «Ми показуємо світ – малюнок за малюнком», – йдеться у маніфесті.
Лише в Німеччині зареєстровано близько 60 офіційних осередків. Руху в Лейпцигу вже п’ять з половиною років. Urban Sketchers Leipzig мають близько 170 підписників на Facebook та близько 320 підписників в Instagram, і їхня кількість повільно, але впевнено зростає. Кількість активних членів – близько 50. Зазвичай, близько 20 осіб зустрічаються кожної 2-ї суботи місяця і йдуть до міста малювати.
Засновники групи спочатку намагалися зробити спільний осередок USk «Галле і Лейпциг», щоб люди з Лейпцига їздили до Галле, а люди з Галле – до Лейпцига. Але після однієї успішної зустрічі в Галле вони розділилися, і Макс не знає, чи продовжується рух в Галле.
Звісно, пандемія COVID-19 стала викликом для USk Leipzig, адже зустрічатися один з одним стало непросто. Учасники групи все одно знаходили способи малювати. Як тільки їм знову дозволили зустрічатися згідно з правилами, вони домовилися скетчити невеликими групами. Або ж люди малювали в один і той самий день, в один і той самий час, в різних місцях, а потім публікували результати.
«Великі зустрічі були відкладені через пандемію», – визнає Макс. «У 2019 році велика зустріч німецьких скетчерів відбулася в Аугсбурзі, а потім у 2022 році в Дортмунді. Я сам був на зустрічі в Аугсбурзі, вона виявилася чудовою. Але я був там єдиним учасником зі Східної Німеччини, окрім кількох берлінців. Наступна зустріч USk Німеччина відбудеться цієї осені в Берліні. І ми маємо інші, я б сказав, контакти з іншими німецькими чи міжнародними скетчерами. Кожен розвиває сітку контактів особисто. Це для нас не групова справа».
Завдяки Urban Sketchers багато людей можуть відчути себе митцями і висловлювати свої почуття до міста через малюнок. Приєднатися до руху може кожен, хто малює. Іноді осередки USk тісно переплетені з іншими спільнотами художників або малювальними практиками. Іноді за офіційною діяльністью учасники ніяк не пов’язані з малюванням. Але, наприклад, Леона, що працює геріатричною медсестрою, залюбки користується своїми навичками міської скетчерки, щоб малювати невеликі роботи разом з літніми людьми.
«У нас були архітектор і графічна дизайнерка, але найбільше в групі, безумовно, не професіоналів, а людей, які займаються цим як хобі. Мені подобається, що представлені всі вікові категорії, від підлітків до пенсіонерів. Мій син там, і з нами є жінка, яка має важку інвалідність, бо погано бачить. Але вона дуже любить малювати. Коли ми зустрічаємося, основний час спілкування – це кава після зустрічі. Там і зав’язуються дружні стосунки. Я все ще працюю богословом, але вже не зі студентами загалом, а з митцями – музикантами, класичними та джазовими, а також художниками та акторами. Те, що я скетч-художник, допомагає мені розуміти труднощі, з якими стикаються митці. Ці внутрішні питання про ідентичність, а також про покликання: «Чи справді це воно? Чи можна цим заробляти на життя?»»
«Але моя думка така, що радість міського скетчингу ще й у тому, що він має якомога менше спільного з професією», – стверджує Макс. «Тому, наприклад, архітекторам чи ілюстраторам подобається можливість просто робити свою справу, не турбуючись про клієнтів».
Малювання в міському середовищі іноді відкриває нові можливості для спілкування. Скетчер, що стоїть на перехресті в пошуках найкращого ракурсу або сидить на маленькому стільчику посеред міста, привертає увагу. Особливо, якщо це робить велика кількість людей. Здебільшого це позитивний інтерес. Іноді він приносить вам замовлення – намалювати інтер’єр кафе – або запрошення на закритий захід, на який ви не можете просто так потрапити. Екскурсія до фірми, що займається старовинними автомобілями, сприяла сторенню цілого календаря для клієнтів і бізнес-партнерів, розповідає Макс. Одного разу USk Leipzig були запрошені на екскурсію до меморіалу примусової праці, де вони малювали пам’ятні місця та слухали про долі примусових робітників, які працювали в Лейпцигу під час Другої світової війни.
Коли починаєш малювати місто, відкривається зовсім інше його бачення. Здебільшого людина фокусується на архітектурі, на якихось деталях, які іншим чином би не помітила. Коли малюєш в якомусь місці, воно раптом стає зовсім іншим для тебе: змінився колір, хтось намалював щось на стіні чи прибив вивіску, з’явилися двері, яких раніше не було, і так далі. «Нас пов’язують спогади, іноді запахи або те, що ми чули в тому місці, коли ми там малювали, а потім хтось з’являється перед нами. Це кумедна фігурка над будинком, або щось подібне, що нагадує тобі про те, що ти пережив, коли малював – це все зберігається у пам’яті, і коли ти повертаєшся у місто, спогади знов прокидаються».
Щоб малювати скетчі, потрібні інструменти, які легко носити з собою, якими зручно користуватися на вулиці за будь-яких умов. Це олівці, маркери та брашпени, лайнери, чорнильні ручки, туш, спеціальні маленькі палітри з аквареллю. Іноді малюють одразу в цифровому форматі на планшеті чи iPad. За словами Макса, його набір для скетчінгу залежить від того, де він знаходиться, яка погода, якщо дощить, то важко використовувати воду і акварельні фарби, тоді потрібно щось інше, наприклад, олівець або кольорові олівці, або просто авторучка. Макс зазвичай бере з собою великий і малий скетчбуки, більший для акварелі, менший – для ручок, чорнил, сухих матеріалів. Розміри одного A4, іншого – А5, і саме другий Макс намагається тримати завжди при собі.
Місто мінливе за своєю природою: старі об’єкти зникають, з’являються нові будівлі. Скетчери у своїх роботах створюють ментальну мапу міста, показують особливі місця та краєвиди. Крім того, так створюється особлива соціальна мережа між творчими людьми, що позитивно на них впливає і призводить до формування нових груп.
Музеї насправді чудові місця для скетчингу. Тут об’єкти зазвичай дуже добре освітлені, тому митці отримують гарні тіні, що надає простору на зображенні пластичності. Для міських скетчерів важливо, щоб було сухо і тепло, а також щоб були стільці. Музей природознавства – гарне місце, якщо вас цікавлять органічні форми або тварини. В музеях Грассі також багато цікавих мотивів. У Музеї образотворчих мистецтв, наприклад, ви можете замальовувати скульптури. Кав’ярні також є гарними місцями для малювання, особливо взимку. Це трохи залежить від уподобань митців, що вони більше малюють – архітектуру чи людей. Залізничний вокзал – теж чудове місце, тому що люди мало куди дивляться. Вони всі кудись поспішають, тут чудова архітектура, а також є пасажири, які сидять і чекають. Історичні залізниці та машини також мають свій шарм.
Виставок Urban Sketchers в Лейпцігу ще не проводили. Проте Макс вважає, що було б непогано організувати виставку, наприклад, у міській бібліотеці. «Але ми все робимо на волонтерських засадах. У мене також були запити від кафе, але про це дійсно потрібно подбати, і до цього часу нічого не виходило. Це не мій пріоритет, але це було б добре».
Що робити, коли починаєш малювати, але ніколи раніше цього не робив? В багатьох присутній страх білого аркуша. «Просто почати, не порівнювати себе з іншими і радіти малюванню», – каже Макс. «Важливіше за техніку те, що відбувається у вас в голові. Коли я відкрив для себе міський скетчінг, то почув фразу, яка допомагає мені донині – це назва книги американського письменника Денні Грегорі: «Стуліть пельку своїй мавпі: як здобути контроль над своїм внутрішнім критиком та запрацювати продуктивніше». За роботою над кожною новою картиною виникає цей внутрішній критик, який робить з тебе посміховисько. Уявіть, як це виглядає. Грегорі вважає, що це мавпа, яка весь час стрибає, а потім каже: «Подивися, що ти тут наробив, це виглядає безглуздо». Ось вам відповідь: «Стуліть пельку своїй мавпі!». Треба просто розпізнати ці голоси, вимкнути їх і знати, що далі цей внутрішній критик тобі не допоможе. Варто повернутися до того, чому ви це робите, в чому краса, де і як ви насолоджувалися цим минулого разу? І використовувати це відчуття знову. А в іншому випадку просто спробувати інші техніки – і так далі. Насправді достатньо мати олівець і аркуш паперу. Необов’язково малювати щось складне.»
Посилання на офіційні сторінки Urban Sketchers Leipzig та курс VHS:
https://de-de.facebook.com/groups/495238267933678/?mibextid=HsNCOg
https://www.instagram.com/uskleipzig/?hl=en
Джерела:
https://germany.urbansketchers.org/
https://www.auerbachs-keller-leipzig.de/
Опитування у Whatsapp групі Urban Sketchers Leipzig
Дуже цікава стаття 🔥 І фото класні
Шановна Елізо,
Авторка дуже рада, дякуємо за вашу увагу!