На великому графіті-споті в Плагвітц біля „легальної стіни“ G16 з березня 2022 року знаходиться графіті автора Pers, пов’язане з російсько-українською війною.
„Baby Putin“, спот G16 на Плагвітц. Автор: Pers
Pers каже з приводу цього малюнка: „Робота „Baby Putin“ ілюструє, що Путін поводиться як дитина, у якої відібрали цукерку. У нього крихітний танк і ракета, корона прикрашена маленькими земними кулями.“ Від початку війни Росії в Україні у світі малюють багато муралів і графіті на підтримку України. У Лейпцигу, як каже Pers, їх не так багато. „Мабуть, ще пара людей малюють великі роботи, крім мене. Частіше зустрічаються стікери, написи, щось дрібне“. Але іноді трапляються дуже влучні малюнки, створені в жанрі політичної карикатури, що виражають солідарність із країною, на яку напали, і неприязнь до російського диктатора.
Лейпциг, Конневіц. Автор не знайдений, фото зроблено в грудні 2022 року.
За час війни Україну встигли відвідати такі стрітарт-художники як найвідоміший, мабуть, сучасний представник жанру Бенксі та француз Christian Guemy (C215). Бенксі залишив у Бородянці на Київщині два трафаретних зображення – гімнастку, що робить стійку серед руїн, і маленького хлопчика в одязі дзюдоїста, який перекидає на спину дорослого чоловіка. Друге графіті, вірогідно, є алюзією на те, що Путін займався дзюдо. За мотивами останньої роботи українська державна пошта випустила марку. Обидва графіті з часом покрили захисним склом, а одне з них навіть намагалися вкрасти. Christian Guemy, майстер трафаретних портретів, приїжджав в Україну неодноразово і відвідав Львів, Житомир і Київську область. Його руці належать не тільки кілька муралів, а й малюнки на зруйнованих будівлях і навіть в окопі.
Але якщо про відомих художників пишуть великі українські та світові ЗМІ, то як проживають війну місцеві вуличні художники, що залишилися в Україні?
Порівняно, скажімо, з Німеччиною, українські стріт-арт і графіті досить довго вирізнялися відносною аполітичністю. У 2014 році на тлі Майдану і початку війни з Росією стався сплеск патріотичного і політичного вуличного мистецтва. Створювалися мурали, що висвітлювали теми національної боротьби, культурні, наукові та спортивні досягнення України. Але з часом, у міру того, як вщухала гострота конфлікту на сході країни, яскраві патріотичні мотиви здебільшого поступилися місцем звичній субкультурній творчості. Усе змінилося знову в лютому 2022 року. З початком нового етапу російського вторгнення вуличні митці спочатку поставили творчість на паузу. Тепер вони виявилися потрібні країні в інших сферах. Намагаючись підтримати армію, багато графіті-художників зайнялися тим, що допомагають професійно наносити камуфляж на військові автомобілі та зброю. Деякі митці та мисткині взялися за створення арт-об’єктів з гільз і відпрацьованих снарядів. Серед цих авторів багато тих, хто займається стріт-артом і графіті, а розписи вони роблять у своєму характерному стилі.
Згодом вуличні художники зрозуміли, що їхня місія зараз у тому, щоб підтримувати бойовий дух українців, їхній психологічний стан, рефлексувати у своїй творчості теми війни, інформувати про них іноземців, а також підтримувати армію. Звісно, ці завдання постали перед усіма українськими митцями, але саме вуличні автори мають доступ до величезного майданчика для висловлювань – громадського простору. Протягом кількох місяців після початку війни вулиці переповнилися графіті, стікерами та плакатами на тему війни. У різних містах створювалися великі написи на підтримку полку „Азов“ і міст, що знаходилися в облозі.
Відрізняються й основні функції вуличного мистецтва, створюваного безпосередньо в містах, де триває війна. Так, в Україні це:
- Пам’ятний стріт-арт і графіті, створені на честь жертв війни
Дніпро, набережна. Автор: Mike White
Одним із прикладів такого стріт-арту може слугувати пам’ятне графіті, створене в березні 2022 року в Дніпрі місцевим стріт-артистом Mike White (@bombi_streetart). Увечері першого дня вторгнення три російські кораблі підійшли до українського острова Зміїний, оточили гарнізон і висунули вимоги здатися, але один із прикордонників відповів сміливою грубою фразою, що стала дуже популярною під час війни: „Російський військовий корабель, іди нах*й“. Спочатку в українських ЗМІ поширилася інформація, що всі 13 захисників острова були вбиті, але наприкінці березня стало відомо, що загинули не всі, а полонених згодом обміняли. Цікаво, що графіті зображує ситуацію на момент самого початку війни – над кожним із прикордонників намальована крапля крові. Але водночас автор наче передбачив майбутню загибель флагмана російського Чорноморського флоту, крейсера „Москва“, який, власне, був тим „російським кораблем“, що підійшов до острова Зміїний. Це сталося лише 14 квітня 2022 року. Подібні графіті можна розглядати як пам’ятки часу, що зберігають для майбутнього частинки історії та створюють легенди.
Дніпро, центр. Автор: BRKN
Інший пам’ятний знак у Дніпрі – настінний вуличний об’єкт графітчика BRKN. Це янгол, що піднімається з руїн частково зруйнованого будинку в районі „Перемога“, де внаслідок удару російської ракети 14 січня 2023 року загинули 46 людей і були поранені 80.
2. Позитивний стріт-арт, що підтримує українців психологічно
„Культурний десант“ – це підрозділ, який складається здебільшого з людей мистецтва і займається переважно культурно-психологічним забезпеченням українських військових. „Стіни культури“ – це окремий проєкт „Культурного десанту“, що займається створенням яскравих патріотичних муралів та графіті. За філософією проєкту, „зруйновані будівлі навіюють негатив, а розмальовані стіни оновлюють картинку перед очима, полегшують психологічний стан мешканців деокупованих зон“. Команда мандрує визволеними містами та селами, де музиканти „Культурного десанту“ регулярно дають концерти у лікарнях та бомбосховищах, літератори – проводять читання, а вуличні художники з Харкова, Києва, Одеси та Рівного створюють роботи в локальному контексті. Працюють вони дуже інтенсивно – наприклад, у звільненому Херсоні намалювали 34 малюнки за два з половиною дні.
Один з учасників „Стін культури“ – Денис LBWS з Одеси, який малював патріотичних котиків у рідному місті задовго до того, як долучитися до проєкту. Чому котики? Тому що в народі солдатів української армії часто називають котиками. Ця традиція виникла ще з 2014 року, коли волонтери почали вживати на їхню адресу поширене як ласкаве слово „котик“, вони тоді годували армію, як господарі – котів. Під час війни коти допомагали боротися з мишами та щурами в окопах і бліндажах, солдати дбали про них, іноді армійські коти ставали талісманами. Символічно, що в Україні існує традиція під час новосілля першим у новий дім впускати кота. Так, пише у своїх звітах „Культурний десант“, і в деокупованих містах часто першими з’являлися малюнки Дениса LBWS. Восени 2022 року після експедиції деокупованими містами й селищами, „Стіни культури“ відвідали й Харків, який багато пережив у цій війні.
Харків. „Який там MARVEL? ЗСУ“. Автор: Денис LBWS, „Культурний десант“.
Харків. „Надія є, а значить, буде перемога!“ Автор: Денис LBWS, „Культурний десант“
Контекст: у вигляді котика зображено відому фотографію українського солдата у військовому госпіталі, зроблену прес-офіцером полку „Азов“ Дмитром Козацьким під час облоги заводу „Азовсталь“.
Про те, як „Культурний десант“ вирішив поїхати до Харкова, розповідає Вікторія Калашник (Ms. Chestnut), штатна художниця об’єднання.
Харків. Авторка: Вікторія Калашник, „Культурний десант“
– У Харкові було багато прильотів, багато розбитих вікон, які були закриті ДСП. Тоді ми подумали, що вікна мають бути, і не просто вікна, а вітражі. Кожен мій вітраж – це окрема історія. Вони ніби з біблійних легенд, але кожна історія – про українців. До цього відбулися наші поїздки деокупованими територіями, ми багато спілкувалися з людьми, які пережили окупацію, чули від них жахливі, але водночас надихаючі історії. Наприклад, як люди готували на все село, раз на два тижні качали воду на всіх з останньої криниці, що залишилася. Люди робили спільну справу, годували нужденних, військових. Одна жінка розповіла, що вони з чоловіком ніколи в житті до цього не випікали хліб, довелося шукати інформацію, як це зробити, як побудувати піч. Так народилася ця ілюстрація.
Харків. Авторка: Вікторія Калашник, „Культурний десант“
– Малюнок про солдата і вагітну жінку народився з дуже простої ідеї. Багато жінок чекають повернення додому своїх чоловіків. Деякі чоловіки жодного разу не бачили своїх новонароджених дітей. На малюнку пару оберігають ангели.
Харків. Авторка: Вікторія Калашник, „Культурний десант“
– Я намалювала сюжети про добробат, про волонтерів, що їздять країною і відновлюють зруйноване. Про дітей, студентів, яким доводиться вчитися в бомбосховищі. Є малюнки про фермерів, про працівників комунальних служб, які попри міни та обстріли продовжують працювати.
Цікавим проявом функції стріт-арту як символічного оберега є проєкт вуличних художниць Мішель та Ніколь Фельдман із мотанками. Мотанка – це традиційна українська вузликова лялька, зроблена з тканини. Замість обличчя у неї зазвичай перехрещені кольорові нитки. Сестри Фельдман зробили серію настінних інсталяцій з мотанками.
Дніпро, мотанка. Авторки: Мішель і Ніколь Фельдман
– Мотанки – це народний український оберіг, який вішають над входом до хати, щоб не ті люди не увійшли, – пояснюють сестри. – Вони є в Києві, Дніпрі та Львові.
3. Стріт-арт, який символічно є позначкою „це місце належить Україні“
Серед робіт „Стін культури“ не тільки типові мурали і графіті. Наприклад, у Херсоні на одній зі стін зробили карту України, обробивши шматок обшивки, що залишився на напівоблупленій стіні. Художники досліджують візуальний вплив окупації на міста і намагаються його подолати. У Херсоні, де залишився окупаційний бігборд „Росія тут назавжди!“, українська дівчинка на стіні замальовує орла з російського герба і пише: „Росія тут ніколи“. У Куп’янську до російської назви міста додали апостроф (специфічний для української мови символ, що став одним із символів української культури) і м’який знак, переробивши напис із російського на український і позначивши в такий спосіб приналежність міста до України.
4. Особиста рефлексія на тему війни
Гамлет Зиньківський, один із найвідоміших вуличних художників Харкова, вступив до батальйону „Хартія“ добровольцем. Але швидко стало зрозуміло, що його внесок для країни і військової частини буде найбільш значущим у ролі вуличного художника. Він почав створювати нові роботи, що рефлексують війну і завдані Харкову збитки, а також створювати стріт-арт прямо на місцях руйнувань.
Харків. Розмальований слід артилерійського обстрілу і напис „У загарбника свої квіти, касетні“. Автор: Гамлет Зиньківський.
Біля слідів від влучень на асфальті з’явилися його написи: „Квітка смерті“, „Нащо така квітка?“
Харків. „Українська вишиванка зараз – це маскувальна сітка“. Автор: Гамлет Зиньківський.
Харків. „Круговерть добра“. Малюнок із силуетами волонтерів із німбами святих. Автор: Гамлет Зиньківський
Нові роботи Гамлета не тільки соціальні, а й психологічні.
Харків. „Пам’ятаю тихі ночі… Ще буде!“. Автор: Гамлет Зиньківський
Харків. „Війна краде багато часу і можливостей“ і „Війна дає багато часу і можливостей“. Автор: Гамлет Зиньківський
Харків. „Олівець страшної реальності“ „22Н“ Автор: Гамлет Зиньківський
На корпусі реактивного снаряду тепер напис „Олівець страшної реальності“ та твердість 22Н, що водночас може означати ім’я Гамлета та 2022 рік і твердість у 22 Харкова, адже і буква, і розмовна назва міста звучать як склад „ха“.
Працює Гамлет не лише в Харкові, а й у визволених від окупації містах, наприклад, в Ізюмі.
Ізюм. „Ізюм – місто справжніх емоцій“. Автор: Гамлет Зиньківський
Ізюм. „Надламані, але незламні“. Автор: Гамлет Зиньківський
Дмитро Direct – графіті-художник із Харкова. У рамках проєкту „Стіни культури“ він малював жовто-блакитним назви населених пунктів і персонажів.
Ізюм. Автор: Дмитро Direct
В Ізюмі в жовтні 2022 року на майже зруйнованій, горілій будівлі міської адміністрації він намалював козака з написом „Ізюм“, але згодом напис було знищено. Тоді він приїхав до міста ще раз і на тій самій стіні зробив ще один напис „Ізюм“, але набагато вище.
Дмитро розповідає про свій творчий шлях після 24 лютого 2022 року.
– У перші тижні, та й узагалі десь чотири місяці, було не до малюнків. Спочатку я перебував на заході України і робив „кікімори“ (костюми для маскування на війні), розмальовував їх для місцевості. Моя сестра була на зв’язку з Колею Серьгою (організатором „Культурного десанту“), так сталося, що проєкту потрібні були художники. Тож щойно деокупували території, ми одразу поїхали, і я почав малювати після довгої паузи. Подумав, що тепер графіті зможе зробити свій внесок. Цікаво, що зібралися різні художники з різних куточків України, це нові знайомства і нові проєкти разом. Дуже приємно, що коли я тільки починав малювати у 2006 році, то слідкував за роботами хлопців з LBWS Сrew (Одеса), а тепер ми разом малюємо, це дуже круто.
Дмитро залучає місцевих жителів до малювання, коли робить свої графіті.
Ізюм. Український солдат малює разом з дитиною
– Це більше для дітей. Для дітей на деокупованих територіях це щось нове, вони таким чином можуть відволіктися від війни. Активним я дарую наш журнал про харківське графіті – може, згодом вони теж почнуть малювати, і ми з ними ще зробимо не одну спільну роботу. Людям приємно бачити нові кольори на звільнених територіях. Та й просто поспілкуватися з батьками і дітьми – це вже здорово.
Як вважає Дмитро, найголовніше в проєкті „Стіни культури“ – це присутність українських художників у деокупованих місцях.
– Якщо взяти ці місця, це більше про шрифт і назву міста, графіті – це про шрифти, тому синьо-жовті кольори в наших пікселях (різновид камуфляжу, який використовується в українській армії) – це факт нашої присутності. Знак, що тепер це місто деокуповане.
У Харкові Direct створив на дошках ДСП зображення „розстріляних кобзарів“. Це пам’ятний проєкт про культурних діячів, які були репресовані в Харкові в 30-х роках.
Як стверджують деякі українські історики (документальних підтверджень легенді наразі не знайдено), у той час відбувався так званий „З’їзд народних співаків Радянської України“, ініційований державними органами СРСР. Однак, після того, як народні співаки зібралися в Харкові, їх відвезли за місто і розстріляли.
Харків. Розстріляні кобзарі. Автор: Direct
Щоб зрозуміти важливість цієї історії, потрібно вникнути в історичний контекст. Починаючи з XV-XVI століть на території сучасної України стала поширеною колісна ліра. Лірники співали під акомпанемент музичного інструмента релігійні, сатиричні та історичні пісні, бандуристи та кобзарі – історичні пісні та думи (ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI-XVIII століть). Часто лірники були незрячими, їх супроводжував зрячий поводир. Був легендарний розстріл чи ні, факт у тому, що у XX столітті при державній владі СРСР інститут лірництва та козацтва як один із найважливіших символів української культури було практично знищено – музикантам інкримінували жебрацтво, а також стверджували, що „класово ворожими інструментами“ лірники, кобзарі та бандуристи „орієнтують музичний фронт на часи гетьманів і козацької романтики“, що радянська влада вважала для себе небезпечним.
Харків. Розстріляні кобзарі. Автор: Direct
– Цей проєкт був задуманий так, щоб люди розуміли: спроби знищити нашу культуру почалися не з 24 лютого 2022 року. Це відбувалося протягом нашої історії. Для мене іншої війни не буде, це останній бій, у якому ми маємо перемогти і не дати знищити нашу культуру.
Direct продовжує малювати у вільний час.
– Якщо буде можливість помалювати в деокупованих містах, буду працювати на культурному фронті. Думаю про наступні подорожі, зустрічі з друзями за кордоном. Ще я хочу створювати більші мурали, з більш продуманою тематикою, які нестимуть певні смисли, але не надто тиснутимуть на місто своєю присутністю.
Яке найближче майбутнє українського стріт-арту та графіті? Дмитро вважає, що українське вуличне мистецтво зараз розділилося на два культурні фронти.
– Є художниці і художники, які залишилися в країні, а є ті, хто зараз за кордоном. Перші працюють на деокупованих територіях або в інших містах над муралами та проєктами, бо потрібна візуальна присутність українського мистецтва. Коли солдати української армії проїжджають біля малюнків, це ментально допомагає їм, а також цивільним людям, які знають, що ми поруч. Ті, хто за кордоном, мають можливість реалізувати себе на світовій арені та своїми роботами привертають увагу до нашої держави. Вони малюють в інших країнах мурали та проводять виставки українського мистецтва, теж допомагають у зборах для ЗСУ. Я очікую, що після нашої перемоги українські сучасні художники отримають більше уваги як усередині країни, так і за кордоном.
Квитки у світле майбутнє
Улітку 2022 року семеро українських художників у рамках спільного проєкту „Поїзд до перемоги“ спільно з „Укрзалізницею“ розмалювали сім вагонів спеціального поїзда. Кожен вагон символізує певний регіон та історію людей, які чинять опір окупації. Так, є вагони, присвячені вуличному художнику з Криму, харківським залізничникам, луганському анестезіологу, бійцям з „Азовсталі“, екс-працівникові Запорізької атомної станції та активістові з Енергодара, херсонським представникам руху інформаційного опору окупації „Жовта стрічка“ і миколаївському фермеру. „Укрзалізниця“ згодом зробила цікавий крок, запропонувавши українцям придбати благодійні квитки „на майбутнє“, коли „Поїзд до перемоги“ проїдеться визначеними звільненими від окупації містами.
Розповідає Сергій Ґрес, автор проекту вагона, присвяченого Енергодару.
– Ми були вкрай вражені сміливістю людей, які виходили проти танків. Самі люди стали центром нашої концепції. Ідея була в тому, щоб показати місцевим жителям самих себе в дзеркалі, щоб вони побачили, що вони – герої. Тому що часто люди не усвідомлюють хоробрості своїх вчинків.
„Потяг до Перемоги“, вагон, присвячений Енергодару. Автор: Сергій Ґрес
– Ми працювали два тижні в київському депо. Потім розписали маленьку копію нашого вагона і подарували її польському президенту Анджею Дуді.
Літо – завжди сезон стріт-арту, і війна цьому не перешкода. Сестри Фельдман уже малюють разом зі „Стінами культури“ в Запоріжжі нові мурали зі своїм персонажем-козаком, а Гамлет уже планує нову поїздку в Ізюм наприкінці травня.
Використано фотографії з архівів наступних фотографів: Марія Учитель, Дмитро Direct, Сільвія Гіпп, Максим Якименко, Аля Діденко, Яніна Ангорська, Гамлет Зиньківський, Сергій Ґрес.
Додаткові джерела:
„Стіни культури“ – https://www.culturalforces.org/post/doednuytes-do-spivpraci
War Murals Ukraine Project – www.instagram.com/warmuralsukraine
https://www.kmu.gov.ua/news/ukrzaliznicya-pochala-prodazh-kvitkiv-na-potyag-peremogi
https://telegra.ph/Murali-na-Hark%D1%96vshchin%D1%96—Kulturnij-Desant-10-24
Hinterlasse eine Antwort